Чарівник калинового слова
Бібліотрансформер до 100-річчя від дня народження Дмитра Білоуса
Бібліографічна пам’ятка для дітей молодшого шкільного віку
І калинову, і барвінкову
люби і знай
свою кохану співучу мову,
свій рідний край!
Д. Білоус
Юний друже!
У всіх справжніх книг, як і в кожної людини, – своя власна доля. До таких справжніх Книг – з великої літери! – належать і книги Дмитра Григоровича Білоуса, одного з патріархів українського красного письменства. Та перш ніж повести розповідь про його книги, пропонуємо тобі коротко зупинитися на життєвому шляху письменника, аби краще зрозуміти, що ж спонукало його до створення знаменитих книг.
Народився Дмитро Григорович Білоус 24 квітня 1920 року у селі Курманах на Сумщині. Як згадує сам Д. Білоус, «сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували». Виростали вони в атмосфері людяності, щирої поваги і взаємодопомоги. Мати була лагідною жінкою, гарною вихователькою своїх дітей.
Батько майбутнього письменника хоч і закінчив лише три класи церковно-парафіяльної школи, але самотужки здобув юридичну освіту і працював волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читалися вголос то «Кобзар», то вірші Пушкіна, то «Наталка Полтавка».
Звичайно, така сімейна атмосфера не могла не вплинути на хлопчину в майбутньому виборі життєвого шляху, отож цілком зрозуміло, що після школи, після навчання в Харківській дитячій трудовій комуні, душею якої був Антон Семенович Макаренко, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету. Він стає однокурсником Олеся Гончара та Григорія Тютюнника.
Війна перервала навчання, і Дмитро Білоус, який встиг закінчити три курси університету, йде добровольцем на фронт… Далі – важке поранення, тривале лікування, переїзд до Москви, де – робота у відділі мовлення для партизанів України при Всесоюзному радіокомітеті. Після війни Дмитро Григорович закінчує Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру при кафедрі української літератури. Він захопився вивченням мов, багато перекладав. Збагатив нашу літературу перекладами з болгарської, російської, білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської та польської мов.
Весь цей час, незважаючи на всі незгоди, скрути й негаразди, юнак не випускає з рук пера, і от у 1948 році виходить його перша книжка, яка й визначила його подальшу долю – бути письменником. Книжка ця називалася «Осколочним!». Вона містила гумористичні та сатиричні твори.
З першою збіркою для дітей «Пташині голоси» поет виступив у 1956 році.
Довгий час Дмитро Білоус працював у журналі «Перець», «Вітчизна», обіймав посаду заступника редактора журналу «Дніпро», керував поетичною студією при видавництві «Молодь». Працював на радіо, понад два роки вів мовні передачі «Слово про слово», часто брав участь і в телевізійних передачах «Живе слово».
А далі – книги, книги та книги. Ним було написано майже півсотні книг: веселих – для дітей, сатирично-гумористичних – для дорослих. І от нарешті, обважений неабияким досвідом і мудрістю, широким світоглядом цей, можна сміливо стверджувати, Учитель Рідного Слова підходить до своєї чи не найголовнішої книги – «Диво калинове» (Білоус Д. Диво калинове : вірші / Д. Білоус ; худож. О. Кошель. – К. : Веселка, 1988. – 158 с.: іл.) , до якої, за словами самого письменника, він «ішов усе своє життя».
Все, з чим стикався на життєвих дорогах письменник, підсвідомо відкладалося в пам’яті, в серці, в душі. Це і незабутні лекції видатних вчених-філологів О. І. Білецького та Л. А. Булаховського, це і студентська дружба з Олесем Гончаром і Григорієм Тютюнником, це і перекладацька школа в Максима Рильського та Миколи Терещенка.
Годі й полічити, з ким тільки не зводила доля Дмитра Григоровича Білоуса на життєвих стежках! І всі враження, роздуми, думки, відкриття й одкровення відкладались у пам’яті для народження майбутнього дива – «Дива калинового».
Поет почав писати вірші про мову. Мріяв про книжку для дорослих. Та якось батько одного хлопчика-п’ятикласника розповів, як його син Тарасик зробив у щоденнику запис: «Принести до школи клумачний словник». Це зразу перевернуло задум письменника. Майнула думка: треба пояснити хлопцеві, що таке тлумачний словник, і не тільки пояснити, а й зацікавити його. Щоб учні вчили мову не тому, що мусять, а тому, що цікаво. І Дмитро Білоус почав писати вірші ніби для цього хлопчика. Розповідав йому і всім дітям про словники, багатство української мови, словотворчість. В інших віршах – біографія слів, пригоди, які трапляються з ними.
Вірші Дмитра Білоуса розкривають красу рідного слова.
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
Поет закликав берегти чистоту української мови. Його твори розповідають, коли народилося слово і яке його первісне значення, в поетичній формі він навчав культури мовлення.
Розпочинається збірка віршем «Вогнище родинне». Адже родина – це і ланка держави і родинне пристановище:
На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
Поет вводив у свої твори елементи гри. Придумував шаради, приміром, про слово кульбаба, яке складається з двох слів:
Перше – сніп по обмолоті на покрівлю хати,
Друге – жінка, а точніше – материна мати.
А коли в одному слові поєднаєш те і те –
Буде квітка, що весною жовтим квітом зацвіте.
Як же виникла назва книги? Письменник розповідає: «А виникла вона з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати посадила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: «Ти наше диво калинове, кохана материнська мово». Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов’ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!...».
Дмитро Білоус цікавився мовними питаннями, зокрема походженням слів та фразеологізмів. Поет був зачарований красою та доцільністю стійких висловів, у яких відображено побут українського народу, історію та географію України. За словами Дмитра Григоровича, «без них мова – як сад чи ліс без птахів і квітів». Так з’явився задум написати книгу про походження фразеологізмів. Цю книгу поет назвав «Чари барвінкові» (Білоус Д. Чари барвінкові : вірші / Д. Білоус ; передм. Л. Новиченка ; худож. О. Кошель. – К. : Веселка, 1996. – 174 с.: іл.).
Ось, наприклад, фразеологізм: видно пана по халявах. Сам по собі він не дає відповіді – чому по халявах. А не по рукавах, не по полах? А про досвідченого в чому-небудь чоловіка кажуть: та він же на цьому собаку з’їв. Поет веде невимушену розмову з читачами, відповідає на їхні запитання. То розповідає про «бабине літо», останню теплінь пізньої осені, приємну і бабусям і дідусям. «Чом же літо бабиним зоветься, і чому не дідове воно?» То повідує, що чув у дитинстві від батька. Ну от, наприклад, звідки походить слово будяк? Або – чому Десна?
Дмитро Білоус закликав не цуратися та не забувати своєї мови. Треба плекати її, правильно користуватися нею. Є люди, які не дбають про виразність мови, говорять так, наче в них повен рот каміння. Щоб зацікавити їх, заохотити до правильної вимови, поет склав скоромовку:
Повтори разів три:
Памір, Армавір,
Гібралтар, Гвадалквівір…
Чи досягнеш ти Ла-Маншу,
Язика не поламавши?
Як і в «Диві калиновому», ти, любий читачу, знайдеш у цій книжці загадки, шаради, метаграми, акровірші, жарти.
Книги «Диво калинове» і «Чари барвінкові» здобули і визнання, і високу оцінку громадськості: за книжку «Диво калинове» 1990 року поет удостоєний найвищої відзнаки України – Національної премії України імені Т. Шевченка, а книга «Чари барвінкові» – як найкращий твір для дітей – премією імені Лесі Українки 1997 року.
Збірка віршів Дмитра Білоуса «За Україну молюся» (Білоус Д. За Україну молюся : вірші / Д. Білоус ; худож. М. Онацько. – К. : Веселка, 2000. – 109 с.: іл.) є ніби третьою частиною перших двох збірок – «Дива калинового» та «Чарів барвінкових». «Встаючи й лягаючи, дякую Богові й за Україну молюся», – так написав поет у вступному слові до цієї книжки.
Ревно молився Дмитро Білоус за Україну, за Слово Українське, за Український народ, за пам’ять Мами і Батька, за людей, за святість отчої хати, за лицарський козацький рід, величчю і чеснотами якого гордився.
Перший розділ книжки – «Земля євшанна, тополина». У ньому розкривається неосяжна любов Дмитра Григоровича до України. Поет у своїх віршах говорить про те, що ріднішої і кращої за Україну землі нема для нього ніде на світі:
О земле рідна, Україно!
У світі іншої – нема.
Другий розділ – «Молитва матері».
І хрестить нас мати
На ріднім порозі,
Щоб нам, її дітям, щастило в дорозі.
Письменник вдячний своїм батькам, що вчили його любові й доброти.
Третій розділ – «Колобіг».
Йдуть колом, колом і сонце, і місяць,
Збігає час.
Шле будні гожі і свята Божі
Господь для нас.
Практично на кожне церковне свято – від січня до грудня – Дмитро Григорович написав вірш: «Різдвяна пригода», «Щедрий вечір», «Водохреще», «Масниця», «Великдень», «Зелене царство», «На Спаса» та інші. Поет підкреслює священність наших обрядів, виховує любов і повагу до християнських свят.
Книга віршів «За Україну молюся» увінчана премією імені Олени Пчілки.
У книжці Дмитра Білоуса «Рідні небеса» (Білоус Д. Рідні небеса : вірші / Д. Білоус ; передм. Я. Гояна ; худож. М. Онацько. – К. : Веселка, 2005. – 143 с.: іл. – (Українській дитині) вміщено вірші з улюблених читачами збірок «Диво калинове», «Чари барвінкові», «За Україну молюся». Книжка ілюстрована картинами Михайла Онацька – заслуженого майстра народної творчості України, лауреата премії імені Данила Щербаківського та імені Олени Пчілки.
Багатий творчий доробок Дмитра Білоуса. Недарма ж друзі називали його Бджілка Золота на ім’я Дмитро Білоус. Чимало написано ним пізнавальних книг – «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Сад на Лисій горі», «Гриць Гачок», «Веселий Кут» та ін. Скільки в них м’якого гумору, веселого сміху!
Мудрий митець, енергійна та невтомна людина, він працював, плекав нові творчі задуми… Але золотого осіннього дня 13 жовтня 2005 року Дмитро Григорович відійшов у вічність, залишивши нам свій дорогоцінний спадок і вічний заповіт берегти себе як націю.
Видання творів Д. Білоуса з фондів бібліотеки:
В класі і в лісі : вірші та поеми / Д. Білоус ; мал. В. Мануйлович. – К. : Веселка, 1990. – 247 с.: іл.
Веселий кут : поема / Д. Білоус ; мал. Н. Костенко. – К. : Веселка, 1979. – 28 с.: іл.
Впізнай мене : [загадки] / Д. Білоус ; мал. Ю. Правдохіна. – Харків : Сталкер, 2003. – 11 с.: іл.
Гриць Гачок : поема / Д. Білоус ; мал. А. Василенка. – К. : Веселка, 1986. – 39 с.: іл.
Диво калинове : вірші / Д. Білоус ; худож. О. Кошель. – К. : Веселка, 1988. – 158 с.: іл.
За Україну молюся : вірші / Д. Білоус ; худож. М. Онацько. – К. : Веселка, 2000. – 109 с.: іл.
Пташині голоси / Д. Білоус. – К. : Молодь, 1956. – 47 с.
Рідні небеса : вірші / Д. Білоус ; передм. Я. Гояна ; худож. М. Онацько. – К. : Веселка, 2005. – 143 с.: іл. – (Українській дитині).
Сад на Лисій горі : вірші / Д. Білоус ; іл. Н. Костенко. – К. : Веселка, 1972. – 47 с.: іл.
Турботливі друзі : вірші / Д. Білоус ; худож. М. Назаров, О. Паславська. – К. : Веселка, 1970. – 78 с.: іл.
Чари барвінкові : вірші / Д. Білоус ; передм. Л. Новиченка ; худож. О. Кошель. – К. : Веселка, 1996. – 174 с.: іл.
Про життя та творчість Дмитра Білоуса можна дізнатися з книг:
Дмитро Білоус (1920-2004) // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники / М. Більчук. – Тернопіль, 2010. – С. 8-10.
Дмитро Білоус // Ємець А. А. Видатні українські письменники / А. А. Ємець, Є. М. Загуляєва. – Харків, 2006. – С. 146-148.
Дмитро Білоус (1920-2004) / Кодлюк Я. 120 розповідей про письменників / Я. Кодлюк. – К., 2006. – С. 9-11.
Диво «Дива калинового» / Костецький А. Пригоди славнозвісних книг / А. Костецький. – К., 2005. – С. 61-68.
Підготувала: провідний бібліограф Мартинюк З. Б.
березень 2020
Інтерактивне завдання
